Діти з порушенням опорно-рухового апарату

Введіть підзаголовок тут

Причини порушення опорно-рухового апарату

У всіх дітей даної категорії провідним є недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є дитячий церебральний параліч.Залежно від тяжкості ураження, такі діти можуть пересуватися самостійно, на милицях, за допомогою «ходунка», у візку. Водночас, чимало з них можуть навчатися у звичайній школі за умови створення для учнів безбар'єрного середовища, забезпечення спеціальним устаткуванням (пристрої для письма; магнітні дошки; шини, які допомагають краще контролювати рухи рук;обладнане робоче місце, що дає змогу утримувати певне положення тіла тощо).

До порушень опорно-рухового апарату призводять різні причини:

- захворювання нервової системи;

- дитячий церебральний параліч;

- поліомієліт;

- вроджені патології опорно-рухового апарату;

- вроджений звих стегна;

- кривошия;

- аномалії розвитку хребта (сколіоз);

- клишоногість та інші деформації стоп;

- недорозвиток і дефекти кінцівок;

- аномалії розвитку пальців кисті;

- артрогрипоз (вроджене каліцтво);

- набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату;

- травматичні ураження спинного і головного мозку, кінцівок;

- поліартрит;

- захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт);

- системні захворювання хребта (рахіт, хондродист).

Класифікація порушень опорно-рухового апарату

Діти з церебральними паралічами

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) - одне з важких порушень психофізичного розвитку дітей. Воно виявляється, насамперед, у порушеннях рухових функцій, які часто поєднуються з розладами мовлення, іншими ускладненнями формування психічних функцій особистості, а нерідко - і зниженням інтелекту. Серед інших порушень опорно-рухового апарату дитячий церебральний параліч є найбільш інвалідизуючим захворюванням дитячого віку.

Причини (етіологія) дитячого церебрального паралічу різноманітні.

Раніше це захворювання вважалося результатом лише внутрішньої родової травми дитини. Упродовж двох останніх десятиліть численні дослідження і спостереження над цією категорією дітей призвели до змін поглядів на етіологію і патогенез захворювання. Виявлено раніше невідомі фактори, які зумовлюють виникнення дитячого церебрального паралічу, а саме: інфекції, інтоксикації, пологові травми тощо. Виходячи із тривалості впливу шкідливих факторів на мозок плоду і дитини, виділяють три групи факторів, що діють:

- у внутрішньоутробному періоді;

- підчас пологів;

- у період новонародженості, коли вищі відділи мозку ще не сформувалися (до 2-Зроків).

Найбільш негативний вплив в етіології дитячих церебральних паралічів має внутрішньоутробна патологія. Шкідливі фактори, які діють внутрішньоутробно, можуть бути різноманітними: інфекційні захворювання матері під час вагітності (краснуха, грип, нейроінфекції, токсоплазмоз та ін.), токсикоз вагітності, резус- і групова несумісність крові матері і плоду, хронічні захворювання матері (туберкульоз, ревматизм та ін.), гормональні порушення під час вагітності, травми матері, інтоксикації лікарськими препаратами (алкоголь, антибіотики, протизаплідні засоби), недоношення і переношення.

Усі ці фактори зумовлюють стан хронічного кисневого голоду (гіпоксію) і зниження адаптаційних можливостей плоду, що може негативно вплинути на плід навіть при пологах, що протікають нормально.

Під внутрішньородовою черепною травмою розуміють сукупність різних форм патології (вузький таз, неправильне положення плоду, швидкі пологи, акушерське втручання та ін.), які призводять до ядухи (асфіксії), що нерідко поєднується з механічною травмою мозку новонародженого. Внаслідок внутрішньочерепної родової травми відбувається розлад мозкового кровообігу, крововилив у речовину мозку і мозкові оболонки.

Деякі автори вважають, що в основі окремих випадків захворювання на дитячий церебральний параліч певну роль відіграє спадковий фактор.

При церебральному паралічі людина неспроможна повністю контролювати моторні функції. Залежно від зони ураження і важкості пошкодження центральної нервової системи у таких осіб можуть спостерігатися один або кілька з перелічених нижче

симптомів:

• судоми м'язів;

• проблеми з тонусом м'язів, тобто, у стані спокою вони занадто розслаблені або занадто напружені;

• мимовільні рухи м'язів і кінцівок;

• порушення ходи та інших рухів;

• різні види нападів;

• незвичайні відчуття, нечутливість до болю, або, навпаки, підвищена чутливість шкіри;

• порушення зору, слуху і мовлення;

затримка психічного розвитку.

Форми ДЦП

Відповідно до останньої вітчизняної класифікації, розроблені згідно з класифікацією ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), розрізняють 5 основних форм захворювання: подвійна геміплегія, спастична диплегія, геміплегічна чи геміпаретична, гіперкінетична, тонічно-астенічна форми. Усі ці форми можуть поєднуватися.

1. Подвійна геміплегія- найважча форма, характеризується руховими розладами в усіх кінцівках. Ступінь порушення функцій верхніх і нижніх кінцівок може бути однаково тяжким (зазвичай параліч більше виражений в руках), швидко розвивається тугорухливість у суглобах (контрактури). При цій формі завжди наявні виражені мовні розлади у формі псевдобульбарної дизартрії в поєднанні із затримкою мовного розвитку. У хворих з подвійною геміплегією часто спостерігається розумове недорозвинення ступеня важкої дебільності, імбецильності чи навіть ідіотії.

2. Спастична диплегія- часто спостережувана форма, відома під назвою хвороби Літтла, характеризується руховими розладами, за яких більше уражуються нижні кінцівки. Ступінь порушення рук може бути різним: від виражених парезів до легкої моторної незграбності при цілеспрямованих рухах. У 70-89,6% випадків спостерігаються мовні розлади, рідше - затримка мовного розвитку, різні види дизартрії, моторна алалія. Інтелектуальний дефект менше виражений, частіше це затримка розвитку.

З. Геміплегічна чи геміпаретична форма.При цій формі рухові розлади спостерігаються в правих чи лівих кінцівках, важче уражуються руки. Мовні розлади спостерігаються у 25-45% випадків, найчастіше - затримка мовленнєвого розвитку, рідше - по типу псевдобульбарної дизартрії й моторної алалії. Інтелектуальний дефект різного ступеня вираженості спостерігається у 70% дітей даної форми, у яких 25-35% - олігофренія, у 45-50% дітей - затримка психічного розвитку.

4. Гіперкінетична форма характеризується насильницькими рухами різного характеру (хореїчний гіперкінез, атетоз, торсіонна дистонія). Інтелект найчастіше буває збереженим чи нерізко зниженим. Мовні порушення спостерігаються у 90% дітей, головним чином у вигляді гіперкінетичної дизартрії.

5, Тонічно-астенічна чи в'яла формадитячого церебрального паралічу характеризується різким зниженням м'язового тонусу й порушенням координації рухів. Мовні розлади спостерігаються у 60-90,9% дітей у вигляді мозочкової, рідше - псевдобульбарної дизартрії. Інтелектуальний дефект спостерігається у 55% хворих, ступінь вираженості його варіює від олігофренії (дебільності й імбецильності) до легкої затримки психічного розвитку.

Деякі автори виділяють у самостійну форму й інші клінічні синдроми: мозочкова форма; псевдобульбарний параліч.

Мозочкова формахарактеризується порушенням координації рухів у поєднанні зі спастичними паралічами. При цій формі розумове недорозвинення буває рідко, а якщо й буває, то помірно виражене. Мовні розлади у формі мозочкової дизартрії спостерігаються у 60-75 випадках.

Освітні аспекти

Раннє діагностування дає змогу вчасно надати дітям із церебральним паралічем необхідну допомогу і запобігти багатьом проблемам. У перші роки життя такі малята отримують потрібні їм послуги безпосередньо в сім'ї - з ними працюють педагоги, логопеди, фахівці з лікувальної фізкультури і трудотерапії, соціальні працівники, психологи та інші спеціалісти. Вони надають необхідну інформацію батькам, підтримують їх і навчають ефективно працювати зі своїми дітьми.

Діти з церебральним паралічем потребують:

• допомоги логопеда;

• сеансів лікувальної фізкультури;

• занять із трудотерапії;

• медичної допомоги;

• допомоги служб підтримки сім'ї;

• занять із фахівцями з навчання і виховання маленьких дітей;

• допоміжних засобів.

Коли діти дорослішають і починають ходити до школи, інтенсивність додаткових видів послуг має змінюватися залежно від індивідуальних потреб учнів. Вони можуть отримувати медичну допомогу і технічну підтримку, здобувати звичайну або спеціальну освіту, користуватися можливостями для праці і відпочинку, які надає суспільство тощо. У деяких випадках за такими особами закріплюється спеціальний обслуговуючий персонал. Люди з церебральним паралічем звичайно здатні до незалежного життя, хоча в деяких випадках вони можуть потребувати сторонньої допомоги.

Підтримка сім'ї є одним із ключових чинників, який значною мірою визначає добробут дитини. При правильному навчанні і вихованні в дитинстві багато осіб із церебральним паралічем, незважаючи на тяжкі вади, живуть активним, незалежним життям, навчаються в коледжах, університетах, працюють тощо.

Для дітей з наслідками поліомієліту та дитячими церебральними паралічами функціонують спеціальні загальноосвітні навчальні заклади.

Навчання дітей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації в домашніх умовах, здійснюється за індивідуальним планом, що складає вчитель , враховуючи психофізичні особливості та пізнавальні можливості учнів. Для цього попередньо проводиться-вивчення стану рухових функцій дитини, мовлення, інтелектуального розвитку тощо. У процесі обстежень звертається увага на працездатність, активність, цілеспрямованість, особливості уваги, пам'яті. На основі цих та інших даних у вчитель отримує уявлення про інтелектуальний розвиток учня з церебральним паралічем. У всіх випадках визначаються найбільш дефектні і найбільш збережені функціональні системи.

З опорою на збережені функціональні системи вчитель проектує навчальний процес, який має корекційну спрямованість.

Важливою умовою успішності індивідуального навчання є визначення освітніх і крекційно-розвиткових підходів, добір відповідних методик, засобів навчання.

Кожний урок, який проводять учителі індивідуального навчання, має і навчально-виховний, і корекційно-розвитковий характер. Структура уроку відрізняється від занять в загальноосвітній школі.

Урок для дітей із ДЦП складається з таких етапів:

- психологічної підготовки (1-2 хв);

- логопедичної розминки (2 хв);

- основного етапу (20-25 хв);

- фізкультхвилинки (5 хв);

- заключного етапу (5-6 хв).

Урок починається з психологічної підготовки учнів до роботи. З цією метою використовуються найрізноманітніші заходи: розгляд цікавого малюнка, яскравих сторінок підручника, нових іграшок тощо. Застосовуються також такі корекційно наповнені, ефективні методи і форми підготовки дітей до навчальної праці, як аутотренінг, бесіда-діалог з батьками та дитиною про її самопочуття предметно-практична діяльність, логопедична розминка в ігровій та віршованій формах, використання коротеньких пісеньок, лічилок, віршиків, зрештою - поцілунку мами як спонукання дитини до успішної роботи.

Згадані прийоми нетрадиційні, вони близькі і звичні дітям, доступні і приємні для них, тому створюють бадьорий робочий настрій, допомагають долати труднощі, стимулюють працездатність й інтерес до навчання і головний фактор успішного розвитку - бажання вчитися. Слід використовувати різні форми організації індивідуального навчання: уроки за предметами, спеціальні форми організації навчання, інтегровані уроки.

Зокрема проводиться робота з пам'ятками: "Вчись правильно, виразно читати", "Вчись складати план прочитаного", "Вчись працювати із заголовком твору", проводяться уроки-змагання, використовується самостійна робота з підручником.

Важливим є питання присутності батьків на заняттях!

Досвід засвідчує, що присутність батьків зазвичай викликає у дітей неадекватну поведінку і це негативно впливає на проведення занять. Доцільніше зрідка запрошувати батьків на заняття, щоб поділитися певними успіхами чи проблемами дітей, продемонструвати їм окремі прийоми роботи.

Під час проведення занять, особливо в початкових класах, у спеціальній педагогіці прийнято використовувати найрізноманітніші засоби підтримки уваги і працездатності учнів з ДЦП, що зумовлено нестійкістю їхньої уваги, швидкою стомлюваністю.

Практики виділяють п'ять основних груп засобів, які найширше використовуються вчителями індивідуального навчання:

- фізхвилинка, рухливі ігри;

- різноманітне унаочнення (роздаткові картки, малюнки, картини, ілюстрації, калькулятор тощо);

- дидактичні ігри (з дитячим конструктором, мозаїкою, розрізними малюнками тощо);

- дозування матеріалу на змістовно завершені порції, новизна змісту;

- практичні вправи на розвиток мислення, пам'яті, уваги, мовлення.

Основний дефект при церебральному паралічі - рухові порушення, які значною мірою визначають специфіку навчальної діяльності цих дітей. Це виявляється не тільки на сформованості рухових навичок і умінь, а й у недостатності більш складних моторних функцій, необхідних для навчальної діяльності, в основі яких - рух (зорово-моторна координація, просторовий аналіз і синтез, праксис).

Труднощі навчальної діяльності дітей ДЦП обумовлені також порушеннями мовлення. Вчитель, який працює з дитиною ДЦП повинен консультуватися з логопедом щодо проведення артикуляційної гімнастики.

Аналізуючи проблеми фізичного стану дитини з ДЦП, слід вказати на повільне, нечітке, а іноді незрозуміле мовлення, порушення зору, слуху, гіперкінези, порушення дрібної моторики, що в багатьох випадках утруднює процес навчання. Тому вся корекційна робота спрямована на подолання цих недоліків.

Вчитель на початку уроку проводить логопедичні розминки, вправи для розвитку дрібної моторики, в середині уроку - вправи для зняття втоми очей, корекцію уражених психічних процесів, пам'яті, мислення, уваги; вправи на розвиток м'язового відчуття, сенсорики, корекцію слухуПісля 15-20 хвилин уроку проводиться фізкультхвилинка тривалістю 5 хвилин. Для правильного проведення фізкультхвилинки вчитель індивідуального навчання радиться з учителем фізкультури, інструктором ЛФК.

Поради вчителю:

- Дізнайтеся більше про порушення дитини, про організації ,які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію.

- Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.

- Проконсультуйтеся з іншими вчителями, стосовно організації навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичні можливості.

- Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей,достатньо широкі проходи між партами тощо) . Продумайте, яким чином він діставатиметься класу, пересуватиметься в межах школи, користуватиметься туалетом тощо.

- Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи учнів завжди був готовий допомогти учневі з порушеннями опорно-рухового апарату (потримати двері, допомогти на сходах тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом та батьками.

- Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним ( спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп'ютера тощо).

- З допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави в зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).